Російська Федерація складається з 83 суб'єктів, 21 з яких є республіками[1]. Загалом республіки займають 28,6 % території Росії, у них проживає 16,9% населення країни.
Республіки, на відміну від країв і областей, є національно-державними утвореннями, тобто формою державності того або іншого народу (народів) у складі Росії. На відміну від інших суб'єктів федерації, республіки приймають власні конституції і мають право визначати свої державні мови.
Примітка: у стовпці інші вказані другі за чисельністю корінні народи у двонаціональних республіках.
Статус
Республіканське законодавство
У 2000-х роках твердження про державний суверенітет республік були вилучені з їхніх конституцій. Протягом 2012–2015 років тривав процес перейменування президентів республік на «голів». У більшості республік державними мовами є російська та мова титульної національності республіки. Винятком є Республіка Карелія, де карельська не може стати державною через те, що вона записується латинкою, а федеральне законодавство забороняє некириличні писемності для державних мов республік.
Перетворення з АССР в республіки відбувалося одночасно з «парадом суверенітетів» союзних республік. У прийнятих у 1990-х роках державними органами влади республік документах республіки проголошувалися носіями суверенітета. При цьому, питання про повну державну незалежність і вихід зі складу Російської Федерації у більшості випадків не ставилося, за добре відомими виключеннями, зокрема, Чечні та Татарстану.
У статті 5 Конституції Росії республіки охарактеризовані як держави. Тим не менше, Конституційний суд РФ у 2000 році дав роз'яснення, що цим не визнається державний суверенітет республік:
Конституція Російської Федерації не допускає будь-якого іншого носія суверенітету і джерела влади, крім багатонаціонального народу Росії, і, отже, не передбачає будь-якого іншого державного суверенітету, крім суверенітету Російської Федерації. Суверенітет Російської Федерації, в силу Конституції Російської Федерації, виключає існування двох рівнів суверенних влад, що знаходяться в єдиній системі державної влади, які володіли б верховенством та незалежністю, тобто не допускає суверенітету ні республік, ні інших суб'єктів Російської Федерації.
[...]
Визнання ... за республіками суверенітету, при тому що всі інші суб'єкти Російської Федерації ним не володіють, порушило б конституційну рівноправність суб'єктів Російської Федерації...
Отже, використання у статті 5 (частина 2) Конституції Російської Федерації стосовно до встановленого нею федеративного устрою поняття «республіка (держава)» не означає - на відміну від Федеративного договору від 31 березня 1992 року - визнання державного суверенітету цих суб'єктів Російської Федерації, а лише відбиває певні особливості їх конституційно-правового статусу, пов'язані з факторами історичного, національного та іншого характеру.
Оригінальний текст (рос.)
Конституция Российской Федерации не допускает какого-либо иного носителя суверенитета и источника власти, помимо многонационального народа России, и, следовательно, не предполагает какого-либо иного государственного суверенитета, помимо суверенитета Российской Федерации. Суверенитет Российской Федерации, в силу Конституции Российской Федерации, исключает существование двух уровней суверенных властей, находящихся в единой системе государственной власти, которые обладали бы верховенством и независимостью, то есть не допускает суверенитета ни республик, ни иных субъектов Российской Федерации.
[...]
Признание ... за республиками суверенитета, при том что все другие субъекты Российской Федерации им не обладают, нарушило бы конституционное равноправие субъектов Российской Федерации...
Следовательно, использование в статье 5 (часть 2) Конституции Российской Федерации применительно к установленному ею федеративному устройству понятия «республика (государство)» не означает — в отличие от Федеративного договора от 31 марта 1992 года — признание государственного суверенитета этих субъектов Российской Федерации, а лишь отражает определенные особенности их конституционно-правового статуса, связанные с факторами исторического, национального и иного характера.[5]
Національність голів республік
Голови 14 з 22 республік належать до титульних національностей відповідних республік: Адигея[6], Башкортостан[7][8][9][10][11], Дагестан[12][13][14], Інгушетія[15], Кабардино-Балкарія[16][17][18], Калмикія[19][20], Карачаєво-Черкесія[21][22][23], Комі[24], Саха (Якутія), Північна Осетія-Аланія[25], Татарстан, Тива, Чечня[26], Чувашія[27].
Спроби створення
У 1990–1992 роках більшість колишніх автономних областей РРФСР підвищили свій статус до рівня республік:
У той же час Єврейська автономна область єдина була збережена у статусі автономної області, хоч зустрічається і назва «Єврейська автономна республіка» в офіційних документах 1992 року[28].
Водночас низка автономних округів також проголосили себе республіками. Хоч назви цих республік і вживалися у 1992 році у федеральних офіційних документах, ці спроби не були доведені до результату. Республіками проголосили себе:
На Кавказі у багатонаціональних та козацьких регіонах були зроблені спроби проголосити національні та козацькі республіки. Єдиним успішним випадком проголошення національних республік у багатонаціональних регіонах був розділ Чечено-Інгушетії на республіки Ічкерія (на той момент) та Інгушетія.
Решта національних проектів не відбулася у 1990-х:
За об'єднання етнічно російських областей та країв у великі республіки (Сибір, Заліська Русь, Північна Русь та ін.) виступає опозиційна партія Національно-демократичний союз.
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 29 вересня 2015. Процитовано 28 вересня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
¹ У цьому розділі зазначені тільки ті члени Конфедерації народів Кавказу, які проголосили створення своєї республіки, але не змогли втілити цю декларацію. ² Жодна з проголошених автономій, що увійшли до складу Союзу козацьких республік, не відбулася.