Білоус Дмитро Григорович

Білоус Дмитро Григорович
Псевдо	Димко
Народився	24 квітня 1920(1920-04-24) Курмани, Роменський повіт, Полтавська губернія
Помер	13 жовтня 2004(2004-10-13) (84 роки) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	літературний критик, поет, перекладач, дитячий письменник
Галузь	поезія[1], літературна критика[1] і translations from Bulgariand[1]
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету[d]
Знання мов	українська[1]
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди
Премії	Премія імені Максима Рильського Премія імені Олександра Копиленка Премія імені Лесі Українки Премія імені Олени Пчілки

Дмитро́ Григо́рович Білоу́с (нар. 24 квітня 1920, Курмани — пом. 13 жовтня 2004, Київ) — український поет, перекладач, педагог, літературний критик, громадський діяч. Член Спілки письменників України з 1947 року, член-кореспондент з березня 1994 року та почесний академік з 2000 року Академії педагогічних наук України.

Народився 24 квітня 1920 року в селі Курманах (нині Роменський район Сумської області, Україна) в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною)^[2]. Після закінчення семирічної школи поїхав до Харкова, де навчався на робітничому факультеті при дитячій трудовій комуні імені Фелікса Дзержинського та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

З початком німецько-радянської війни у 1941 році добровольцем пішов у Червону армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярська у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих територій України в радіостанціях «Радянська Україна» і «Партизанка». Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок. У 1944 році працював в Українському радіокомітеті, потім у журналі «Вітчизна».

1945 року закінчив філологічний факультет Київського університету; у 1948 році закінчив аспірантуру на кафедрі української літератури. Член ВКП(б) з 1948 року. Упродовж 1947—1951 років працював заступником відповідального редактора журналу «Дніпро». У 1958 році перебував у творчому відрядженні в Болгарії, де вивчав болгарську мову і літературу. У 1968—1976 роках — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України, з 1976 року — голова комісії художнього перекладу. З 1980 року — на творчій роботі.

Помер на 85-му році життя 13 жовтня 2004 року в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.50″ пн. ш. 30°30′4.05″ сх. д. / 50.4173611° пн. ш. 30.5011250° сх. д. / 50.4173611; 30.5011250).

Автор збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників, понад 20 поетичних збірок. Серед них:

Перекладав з російської, білоруської, литовської і болгарської мов, зокрема

з болгарської

з російської

• байки Івана Крилова;
• вірші Олександра Пушкіна;
• вірші Миколи Некрасова.

Був упорядником і редактором «Антології болгарської поезії» в 2-х томах (1974). Редактор 7-томного зібрання творів Остапа Вишні (1963—1965) та інших видань.

Автор радіопередач про Тараса Шевченка, перекладів його поезій болгарською мовою. Вів цикли радіопередач «Слово про слово» (1985—1988), «Диво калинове» (1988—1995). Автор праць з етнопедагогіки, теорії й практики художнього перекладу.

Твори поета перекладалися російською, білоруською, болгарською (близько 30 видань протягом 1960—1983 років), сербською та іншими мовами.

В журналі «Перець» № 9 за 1975 рік розміщено твори Дмитра Білоуса та дружній шарж Анатолія Арутюнянца.^[3]

СРСР

• медаль «За відвагу» (6 листопада 1947)^[4];
• медаль «За перемогу над Німеччиною»^[4];
• медаль «Партизанові Вітчизняної війни» І-го ступеня^[4];
• орден Дружби народів (1980)^[5];
• орден Вітчизняної війни І-го ступеня (6 листопада 1985)^[4];

Народна Республіка Болгарія і Болгарія

• орден Кирила і Мефодія І-го ступеня (1966);
• орден «Мадарський вершник» І-го ступеня (1995);

Україна

• орден князя Ярослава Мудрого V-го ступеня (жовтень 2001);
• орден «За мужність» ІІІ-го ступеня (2002).

премії

• Премія імені Максима Рильського (1976, за переклади болгарських поетів);
• Премія імені Олександра Копиленка (1989);
• Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (1990, за книжку «Диво калинове»)^[5];
• Літературна премія імені Лесі Українки (1997);
• Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (2001).

18 січня 2024 р. на його честь була названа дитяча бібліотека у Києві^[6].

У вересні 2020 року на будинку по вул. Олеся Гончара, 52, де жив письменник з 1982 по 2004 рр., відкрито меморіальну дошку^[7].

• Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с., сторінка 36;
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — 327 с., сторінка 21;
• Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , сторінка 188;;
• Письменники України : довідник / упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська. — Дніпропетровськ : ВПОП «Дніпро», 1996. — 397 с. — ISBN 5-7707-9062-8., сторінка 21;
• Сумське земляцтво в м. Києві. Вип.1 /Упорядк. В. Г. Морданя.- К.:Довіра,2005 — 318 с.,с.177 ISBN 966-507-172-6
• Шевченківські лауреати. 1962–2001 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слово І. М. Дзюби. — К. : Криниця, 2001. — 696 с. — ISBN 966-7575-29-2., сторінки 52—53;
• Бурбела В. А. Білоус Дмитро Григорович [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — сторінка 835;
• Герасимова Г. П. Білоус Дмитро Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — сторінка 291;
• Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — сторінки 67—68.

• Твори Дмитра Білоуса у електронній бібліотеці TOU